Джінси

Турецька легка промисловість, і побутовий сектор економіки цієї країни працюють на повну. Багатомільйонна армія турецьких жінок-трудівниць шиють нам джинси, кеди і модні торби. Не забувають вправні швачки строчити з боку модні закордоні лейби, адідас, гуччі, армЯні, валентінно.
Між нами і турками, величезне Чорне море. Задрочені турецьки і українськи експедитори, нервують за вантаж. Нервують за джинси одні, інші за кросівки, треті за торби, сезону осінь-весна 2009. Від нас до Стамбулу 3 дні пароплавом. «Це настояящіе орігінальние крософкі фірми найк. Всего 230 гривен… да конечно, ето натуральная кожа… ето іх новая лінійка обуві. Оригінальний дизайн и цена, делают их весьма привлеательними… у меня их кум носит уже пол года…»…
Година і сорок хвилин летить літак Бориспіль – Стамбул.
Я лежу на вологому пірсі. Там за цією кількістю водяної маси знаходяться всі ці підпільні швацькі майстерні, з порушенням санітарно-гігєнічних норма. Там в повітрі літає запах доброго гіркого плану.
Вечір на морі, дає тобі змогу відлежатись ніч, аби завтра зранку знов відправити тебе у вологе пекло 35 градусів по дідусю Цельсію. А я лежу п’яний на теплому залізобетоні вітчизняного виробництва, і п’ю таке саме вітчизняне але низькоякісне бухло. Так же саме сране, як і наше життя, таке ж лайноподібне як стосунки між нами. Але ця рідина хоч на деяких час робить тебе безтурботним і штучно веселим.
Я лежу і намацую на джинсах вище своєї сраки пальйону лейбу Лі. В моєму кармані давно задньому кармані дірка. Одному Богу відомо скільки бабла я втратив через брак джинсів. Я відриваю кишеню і кидаю її в бурхливе я явно неспокійне море. Кишеня стає одразу мокрою… хвилі моря зїдають мою кишеню, запиваючи смак турецької тканини, морською піною.
Небо над морем розрізано пальцями велетенського бога. Зі сторони Турції прилетіло 5 велетенських літаків з джинсами. 5 літаків залишили за собою сліди, так ніби хтось рукою провів по небу гігантською рукою. Так само, як я проводжу по піску. А в ній залишаються маленькі канавки.
Я підриваюсь на ноги і починаю посилати всю цю турецьку легку промисловість в їхнє персональне турецьке пекло, де нема дубасу. Всю свою ненависть я вкладаю у фак і алколічні матюки, все своє персональне лайно світу я посилаю літакам, їхнім пальоним вантажам.
… море обливає мене хвилею. Я стою мокрий і вже абсолютно спокійний.
А зранку я піду за новими джинсами.